1. Як ви в цілому поставилися до ухвалення мовного закону № 5670‑Д?
2. Закон № 5670‑Д максимально ускладнює проведення громадських заходів будь-якою мовою, окрім державної, оскільки вимагає обов’язкового використання української або перекладу на українську. Чи вважаєте ви цю норму справедливою?
3. Чи згодні ви з нормами, які застосовуватимуться в культурі й засобах масової інформації (тотальна українізація теле‑ та радіоефіру, обов’язковий випуск української версії друкованих і електронних ЗМІ, субтитрування спектаклів, поставлених будь-якою мовою, окрім української, 15‑відсотковий ліміт на неукраїнські репліки у фільмах українського виробництва)?
4. Як ви ставитеся до вимог написання, згідно з законом, назв українських міст російською мовою наступним чином: Кыив, Харкив, Запорижжя, Кропывныцькый тощо?
5. Фактично закон № 5670‑Д позбавляє можливості мільйони російськомовних громадян України вільно використовувати в публічному просторі материнську мову. Чи схвалюєте ви ці заходи?
6. Що, на вашу думку, стане результатом впровадження закону № 5670‑Д: консолідація суспільства чи його розкол?
Олександра Коваль
президент Book Forum у Львові,
директор Інституту книги
1. В цілому позитивно, давно чекала на врегулювання. Але законопроект прийнятий лише в першому читанні.
2. Це справедлива норма. Україномовні громадяни нарешті зможуть зрозуміти, що відбувається на публічних заходах. До того ж норма не жорстка і допускає винятки, так що інтелектуальні дискусії і літературні читання, швидше за все, відбуватимуться, як і раніше, в двомовному режимі. Так може потривати ще 5+ років, поки люди, за винятком осіб похилого віку, не вибудують свій вокабуляр.
3. Згодна, підтримую. Перестала дивитися телебачення, тому що всі ток-шоу і розважальні програми на всіх каналах ведуться російською мовою! А я їх так любила! Кажуть, зараз Суспільне має цікаві програми й українською, але я вже втратила навик дивитися ТБ.
Електронні ЗМІ продублювати українською не проблема. Я думаю, що це великий крок для забезпечення інтелектуальних і культурних потреб 50% україномовного населення України. З друкованими більше клопоту і витрат, але завжди є вибір, адже можна перейти лише на українську мову видання. Якщо україномовні люди могли 25 років читати пресу російською, то й російськомовні, напевно, зможуть українською. Чи ні?
Але всім відомо, що з друкованими ЗМІ справжня біда: попит і, відповідно, наклади зменшуються швидкими темпами, взагалі незрозуміло, що залишиться у 5‑10‑річній перспективі.
Театр, кіно — все це внормується.
4. А хіба не Кыйив? Написання географічних назв різними мовами це взагалі окрема цікава історія.
5. Не побачила такого в законопроекті. Якщо хтось відчуває загрозу своїй мовній ідентичності — до 24 жовтня потрібно було подавати письмові зауваження. Я впевнена, що їх обов’язково врахують, якщо вони будуть масовими.
6. Давайте спочатку подивимося, за яку версію законопроекту буде проголосовано і чи буде взагалі.
Розкол можливий в обох випадках, тому що україномовні мешканці України вже втомилися терпіти засилля російської мови і неможливість реалізувати свою мовну ідентичність в Україні, фактично в усіх регіонах, крім західного. Розкол чи прийняття нового порядку денного залежатиме, в тому числі, і від того, наскільки ЗМІ та публічні особи розхитуватимуть човен. Дуже сподіваюся, що інтелектуальний журнал «ШО» цього не робитиме. Нам потрібна єдність і надійний якір, щоб наш хисткий човен встояв перед російським натиском на усіх фронтах: військовим, економічним, інформаційним. Я переконана в тому, що українська мова і є тим, що відмежує нас від «Руского міра».
